Ваше ставлення до УПА

[Джон]

Вот смотрите http://www.ex.ua/view/1273350?r=1987,23775
Конечно, будут истерические крики что это москальска пропаганда.

Степан Бандера. Рассекреченная жизнь
Выпущено: Россия, ТК "ТВЦ" - таки розмішив, воістину джерелло надійне. Канал який широковідомий своєю відкрито шовіністичною політикою зробить дійсно правдивий фільм про Бандеру...істина

Если у тебя есть более надёжные источники выкладывай, только ты сначала докажи что этот источник надёжный. Посмеёмся вместе. Кстати фильм снят не однобоко, НКВД там тоже задели.

-- менше хвилини тому --

Вот смотрите http://www.ex.ua/view/1273350?r=1987,23775
Конечно, будут истерические крики что это москальска пропаганда.

Да, несомненно, перед войной украинские националисты имели контакты с Германией, в частности - с военной разведкой (Абвером). Несомненно, немцы планировали использовать ОУН в своих интересах. Точно также бандеровцы собирались использовать немцев в своих - несколько других - целях, и добились в этом больших успехов. Сотрудничество с немцами прекратилось сразу после провозглашения Акта восстановления украинского государства 30 июня 1941 во Львове: уже в июле "агент Серый" (так значился Бандера в документах Абвера) оказался под домашним арестом, а затем - в лагере Заксенхаузен. Между Рейхом и воссозданным украинским государством фактически началась война, о которой и свидетельствуют документы Нюрнбергского процесса.

Нелишне отметить, что решением Нюрнбергского трибунала Абвер, в отличие от СД, не был признан преступной организацией, а Вильгельм Канарис, который лично вел переговоры с лидерами украинских националистов, за организацию покушения на Гитлера был повешен 9 апреля 1945 года - за месяц до Дня Победы.

Пост ferdinanT (а) мне понравился. А то, что Абвер не признали преступной организацией так это и понятно в разведке и контр разведке всегда служили своего рода джентльмены.
А адмирал Канарис Фридрих Вильгельм был яркой личностью и талантливым разведчиком. Да и не только он хотел устранить Гитлера многие этого хотели, так как понимали, что он со своими идеями ведёт к погибели Германию.

[Berserksten]

Конечно, будут истерические крики что это москальска пропаганда.

Пропаганда чого?

[aurum35]

Євген Коновалець: життя, віддане за націю

Євген Коновалець14 червня 2010
14 червня – особлива дата в календарі національної пам’яті. Саме в цей день 1891 року у селі Зашкові, що на Львівщині, народився Євген Коновалець – один із провідних діячів українського націоналістичного руху. Саме з цією яскравою, сильною і харизматичною особистістю пов’язано становлення та остаточне організаційне оформлення українського націоналістичного руху. Вплив Коновальця на історію української національно-визвольної боротьби важко переоцінити. Щоб зрозуміти масштаб діяльності Провідника, варто зупинитися на базових віхах його життєвого шляху.

Молодий Коновалець здобув блискучу освіту: закінчив Українську академічну гімназію, після цього навчався на юридичному факультеті Львівського університету, згодом став студентом Віденського університету. Вже у студентські роки виразно проявляється активна громадська позиція Євгена Коновальця, його прагнення прислужитися Україні, бути у перших лавах борців за її державність. Успішно опановуючи навчальний матеріал в університетських аудиторіях, Євген встигає активно працювати у лавах Студентського союзу, товариства "Січ". Також молодий патріот пише статі у часописі "Молода Україна", який базувався на національно-патріотичних позиціях.

Під час Першої світової війни Коновалець відзначився у боях проти військ Російської імперії у лавах Легіону Українських Січових Стрільців. Під час жорстокого бою на горі Маківка у 1915 року, де загони УСС героїчно билися з переважаючими силами ворога і виявили яскраві та масові приклади героїзму, Євген Коновалець потрапляє до полону. Утім, навіть жорстокі умови табору для військовополонених не зламали націоналіста. Він веде активну роботу серед українських бранців, формуючи з них ядро майбутніх військ визвольних змагань. У 1917 році у Києві Коновальцем було сформовано корпус Січових Стрільців, який вів запеклі бої проти більшовицьких військ. Полковник армії Української Народної Республіки Євген Коновалець здійснив багато успішних військових операцій, завдав жорстоких поразок червоним окупантам. Утім, сили були нерівними, і в цьому немає провини полковника Коновальця: стікаючи кров’ю, відчайдушно відбиваючи атаки переважаючих сил ворога, українські вояки змушені були спокутувати фатальні помилки керманичів Української Центральної Ради, які у 1917 році виявили злочинну бездіяльність у сфері військового будівництва і безглуздо втратили унікальний шанс сформувати чисельну українську армію.

Після поразки Визвольних змагань Коновалець не втрачає віри в перемогу, він скликає 1920 року у Празі з’їзд українських старшин, на якому було створено Українську Військову Організацію (УВО). Фактично, упродовж 1920-х років ця організація була ядром українського національно-патріотичного руху. Маючи широкий діапазон діяльності: від силових акцій до просвітницької роботи, УВО чинила шалений (і головне – успішний!) опір полонізації західноукраїнських земель, поширювала діяльність і на Наддніпрянщину.

У 1929 році завдяки титанічним зусиллям Євгена Коновальця відбувається консолідація націоналістичного руху: на базі кількох розрізнених організацій була створена потужна та монолітна Організація Українських Націоналістів (ОУН). На Першому конгресі ОУН полковника Коновальця було обрано Головою цієї організації. Під керівництвом вождя, авторитет якого був беззаперечним, ОУН стрімко нарощувала свою потугу упродовж 1930-х років, впливаючи на всі сторони життя західноукраїнських земель. Резонансні силові акції, масштабні пропагандистські кампанії, кропітка та системна просвітницька робота – все це зробило ОУН вагомим фактором впливу на окупованих українських землях.

Активна діяльність Коновальця по консолідації національно-патріотичних сил та його стратегічний курс на створення Української Самостійної Соборної Держави викликали занепокоєння не лише у польських, але й у совєтських владних колах. Полковник Коновалець неодноразово робив спроби збудувати агентурну мережу на окупованих більшовицьким режимом українських землях. Відчуваючи у Коновальці смертельно небезпечного і могутнього ворога, більшовицьке керівництво наказало вбити його. Але, хоча 25 травня 1938 року Євген Коновалець був підступно вбитий совєтським агентом Судоплатовим, своєї стратегічної мети червоні тирани не досягли. Організований український націоналістичний рух продовжував набирати силу. Дійсно, через два роки після загибелі Коновальця відбувся розкол ОУН, неодноразово траплялися конфлікти та непорозуміння. Але титанічна постать Євгена Коновальця залишалася тим моральним орієнтиром, на який рівнялися націоналісти. Прапор визвольної боротьби підняли Степан Бандера і Роман Шухевич, приклад життя, яке було жертовним служінням нації, надихав сотні тисяч героїв ОУН-УПА, надихає Коновалець і тисячі сучасних націоналістів. І нині немеркнучою зорею нам є заповіт полковника Коновальця: "…уміння ставити вище добро Нації і Організації над свою особу; супроти ворогів – безоглядність; супроти громади – усвідомлення про потребу гідної боротьби за волю. В Організації – щирість, не плазунство, а критика – для добра Організації, а не особистих амбіцій. Ми даємо новий почин і мусимо внести нові методи праці на українських землях…"

Євген Костюк

Кандидат історичних наук

[SPOK]

Идеологом движения украинских националистов был Дмитрий Донцов, автор теории так называемого интегрального национализма. Для того чтобы лучше понять ее смысл, приведем слова биографа Донцова М.Сосновского, который прямо указывал: "Современные исследователи фашистского феномена 20-30-х единогласно подчеркивают характерные особенности фашистской идеологии, которые в основном совпадают с постулатами "интегрального национализма" Донцова". В частности, в своей фундаментальной работе "Национализм" Донцов проповедовал: "Змiцнення волi нацii до життя, до влади, до експансii; фанатизм i аморальнiсть; творче насильство". Современные почитатели Бандеры, на словах ратующие за демократию, умышленно не вспоминают, что интегральному национализму изначально была чужда всякая демократия. Он формировался как профашистская диктатура ограниченного круга избранных, оправдывающая насилие и физическое уничтожение всех несогласных. Так, в декалоге националиста (своеобразном кодексе чести) прямо предписывалось: "Не завагаэшся виконати величезне злодiйство, якщо цього вимагатиме добро справи; ненавистю i пiдступом прийматимеш ворогiв твоэi нацii; змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору украiнськоi держави навiть за рахунок пригнiчення чужоземцiв".

"Освободители"

О том, какую державу хотели построить бандеровцы, красноречиво говорят их дела с самых первых дней Великой Отечественной войны. Вспомним 30 июня 1941 года. Фашистские войска оккупируют Львов. Вместе с ними в город вступил знаменитый батальон абвера "Нахтигаль" (в переводе с немецкого - "Соловей"), состоящий из бандеровцев и возглавляемый Романом Шухевичем, ближайшим соратником Бандеры. В этот же день весь город был заклеен обращениями Степана Бандеры: "Народе! Знай! Москва, Польща, мадяри, жидва - це твоi вороги. Нищи iх! Ляхiв, жидiв, комунiстiв знищуй без милосердя!.." Неудивительно, что вдохновленные этими призывами националисты-"соловьи" приняли самое активное участие в организации кровавых расправ над мирным населением.
В первый же день оккупации кучкой националистов были собраны так называемые Великие Украинские Сборы, на которых "з волi украiнського народу" был зачитан "Акт провозглашения Украинской Державы". В третьем пункте этого документа прямо говорилось о том, что "Вiдновлена Украiнська Держава буде тiсно спiвдiяти з Нацiонал-Соцiалiстичною Великонiмеччиною, що пiд проводом Адольфа Гiтлера творить новий лад в Lвропi й свiтi..." Пусть современные поклонники украинского фашизма ответят на вопрос, кто спросил миллионы украинцев, хотели ли они "пiд проводом Адольфа Гiтлера творити новий лад в Lвропi й свiтi"? Кто давал право сотне профашистски настроенных националистов выступать от имени всего украинского народа?

Бандера - "мученик"

Игра в украинское "правительство" закончилась для Бандеры тем, что через два с половиной месяца после провозглашения вышеупомянутого акта он оказался в концлагере. После этого осенью 1944 года он был освобожден (для узников концлагерей случай беспрецедентный) и с почетом доставлен на виллу, принадлежащую гестапо, где с ним согласовывались вопросы дальнейшего сотрудничества. Сегодня его сторонники всячески пытаются представить Бандеру как мученика фашистского режима, познавшего все тяготы концлагерной жизни. Но так ли это? Этот арест сами немцы называли "почетной изоляцией". До 1944 года вождя ОУН содержали в отдельном комфортном бункере ¦73 в специальной зоне лагеря Заксенхаузен под Берлином. А рядом с апартаментами "мученика" Бандеры за колючей проволокой работал конвейер смерти, где люди по нескольку сот человек в день умирали от зверских мучений, холода, голода и непосильного труда. В это же время сторонники ОУН по приказу Бандеры служили в немецкой полиции, карательных батальонах... К примеру, тот же Роман Шухевич, который был одним из министров разогнанного немцами бандеровского правительства, продолжил служить немцам в батальоне "Нахтигаль", затем стал одним из командиров карательного батальона СС. До декабря 1942 года он заработал два креста и звание капитана СС за успешное подавление партизанского движения на территории Белоруссии. Современные фальсификаторы истории преднамеренно скрывают эти факты, ведь они полностью опровергают легенду о том, что со второй половины 1941 года ОУН-б порвала с немцами всякие связи. В самом конце 1942 года, внезапно "поссорившись" с немцами (по мнению многих незаангажированных историков, эта "ссора" была инсценирована германскими спецслужбами для того, чтобы в целях конспирации отвести от будущего командира УПА возможные подозрения), Шухевич приступает к созданию УПА под единоличным руководством ОУН-б.

Нынешние "герои" Украины, кто они?

Чтобы обеспечить массовый приток добровольцев в УПА, руководством ОУН-б были выдвинуты антинемецкие лозунги. Но вот парадокс. Несмотря на призывы бороться как против большевиков, так и против немцев, руководство ОУН-УПА направляет основные свои усилия на борьбу с красными партизанами и мирным польским населением Волыни. В отношении же оккупационных властей командование УПА, как правило, проявляло удивительную лояльность. Отдельные стычки оуновцев с немцами свидетельствовали, скорее, о недостаточном контроле командования УПА за местными отрядами, чем о планомерных действиях против фашистов. Вот один из примеров: разведотдел войск СС и полиции Украины докладывал 30 июня 1943 года о массовых нападениях отрядов УПА на польские деревни, столкновениях с советскими партизанами в районе Людвинополь-Березно. А вот о военных действиях против фашистов в этом донесении говорится следующее: "Нападения на немецкие подразделения - редкость, вообще не было ни одного (!) случая, когда были бы ранены служащие немецкой полиции и военнослужащие вермахта... Имели место случаи, когда банды сознательно щадили жизнь немцев". Вот что вспоминает член Центрального Провода ОУН Михаил Степаняк ("Серый"): "...в 1943 году были изданы официальные приказы по УПА, запрещающие нарушать немецкие коммуникации, уничтожать немецкие склады оружия и продовольствия, нападать на немецкие подразделения даже в том случае, если они обессилены и отступают..."
В этом нет ничего удивительного, если учесть, что многие из командования УПА до того были офицерами германских спецслужб.

Вот далеко не полный перечень тех, кого сегодня пытаются сделать героями Украины: капитан абвера Роман Шухевич ("Чупринка"), награжден двумя крестами и медалью гитлеровской Германии; капитан абвера Василь Сидор ("Шелест") - командир роты 201-го батальона "шуцманшафт", затем командир УПА "Запад", награжден немецким крестом; старший лейтенант абвера Д. Клячкивский ("Клим Савур"); капитан абвера И. Гриньох ("Герасимовский", "Данилив") - организатор и член Главного штаба УПА, отвечал за связь УПА с абвером и гестапо, бывший капеллан бандеровского батальона "Нахтигаль", капеллан 201-го батальона "шуцманшафт", главный капеллан 14-й Ваффен СС дивизии "Галичина", кавалер двух немецких крестов; старший лейтенант абвера А. Луцкий ("Богун") - бывший командир взвода 201-го батальона "шуцманшафт", командир УНС (галицийский вариант УПА), с начала 1944 года замкомандира УПА; капитан абвера В.Павлюк ("Ирко") - командир роты 201-го батальона "шуцманшафт" - куренной УПА на Ивано-Франковщине, затем районный проводник ОУН на Львовщине; старший лейтенант абвера Ю. Лопатинский ("Калина") - член Центрального провода ОУН и Главного штаба ОУН, активный участник кровавых преступлений нахтигалевцев во Львове (июнь
1941 г.); капитан (гауптштурмфюрер) Ваффен СС П.Мельник ("Хмара") - командир роты дивизии СС "Галичина", куренной УПА...



ОУН-УПА и гитлеровцы

Начиная с конца 1943 года сотрудничество командования УПА с гитлеровцами приобретает особенно широкий размах. Высшее руководство УПА постоянно встречается с представителями оккупационных властей и спецслужб, согласовывая совместные действия против партизан и частей Красной Армии, которая в это время уже освобождала от врага территорию Правобережной Украины.
Так, начальник 2-го отдела штаба оккупационных войск генерал-губернаторства гауптман Юзеф Лазарек после войны свидетельствовал: "На протяжении марта-апреля 1944 года я лично через своего подчиненного лейтенанта Винтерассена направил из Львова в Черный лес три раза по две грузовые машины с оружием. Там было всего 15 тонн различного оружия. Одновременно с тем, что я поставлял УПА оружие, отделения второго отдела при первой бронетанковой и 17-й армиях также получили указания о снабжении УПА оружием, и эту задачу выполняли систематически, направляя оружие в большом количестве".
В рапорте офицера германских спецслужб Неринга губернатору Галиции от 2.04.1944 года сообщается, что в районе Камянки его посетил руководитель УПА по кличке Орел: "26 лет, заслужил в дивизии СС "Мертвая голова" железный крест первой степени, знак отличия участников пехотных штурмовых атак и серебряный знак образцовых раненых". Неринг с удовлетворением отметил, что на этой встрече "были приняты конкретные решения о сотрудничестве в разведке и тактике в борьбе с большевистскими бандами. Командир УПА получил оружие и боеприпасы..."

Начальник абверкоманды-202 подполковник Зелингер, согласно стенограмме совещания руководителей абверкоманд 101-й, 202-й и 305-й армейских групп "Юг" во Львове 19 апреля 1944 года, заявил следующее: "Организация подрывной работы может быть выполнена только при помощи Украинской Повстанческой Армии. В районах, занятых русскими, УПА - единственный союзник. Поэтому укрепление УПА, снабжение ее оружием и обучение определенного количества людей отвечают интересам немецкой армии".
Чтобы не дискредитировать себя в глазах простых людей, оуновцы ставили перед немцами одно условие - сохранить в тайне факт сотрудничества между ними. Вот как писал об этом немецкому командованию министр бандеровского "правительства" "Герасимовский" (И.Гриньох): "Доставка оружия и диверсионных средств с немецкой стороны через линию фронта для подразделений УПА должна проводиться по правилам конспирации, чтобы не дать большевикам в руки никаких доказательств относительно украинцев - союзников немцев, которые остались за линией фронта. Поэтому ОУН просит, чтобы переговоры, договоренность шли от центра и чтобы партнерами со стороны немцев была по возможности полиция безопасности, так как она знакома с правилами конспирации". Комментарии, как говорится, излишни...

Армия резунов против мирного населения
Итак, если в отношении фашистов ОУН зачастую лишь создавала видимость войны (чисто пропагандистский прием, имеющий своей целью не оттолкнуть от себя жителей Западной Украины), то в борьбе с красными партизанами и мирным населением Западной Украины "война" действительно шла полным ходом. Сегодня сторонники Бандеры очень не любят вспоминать о волынской трагедии 1943-1944 годов, когда, по разным источникам, были зверски уничтожены от 200 до 500 тысяч поляков. Пытаясь оправдать это преступление, современные националисты заявляют о том, что это была не более чем стихийная месть украинцев за притеснения со стороны поляков и что сами поляки во время немецкой оккупации убивали украинцев. При этом они умалчивают о том, что эта "стихия" разыгралась почему-то сразу после того, как ОУН-УПА возглавил Роман Шухевич, бывший эсэсовский каратель. Тотально истребляя мирное население, по свидетельствам самих лидеров ОУН, таким образом они пытались воспитать в украинцах нового человека, лишенного таких ненужных сантиментов, как сострадание, милосердие, готовых по приказу фюреров национализма "виконати величезне злодiйство, якщо цього вимагатиме добро справи".
Так, только за 6 дней, с 10 по 15 июля 1943 года, отряды УПА, дислоцированные на Волыни, провели около 300 акций в 100 селах, убив более 12 тысяч поляков. Их загоняли в костелы и сжигали живьем. Шеф службы безопасности ОУН Николай Лебедь, напутствуя головорезов, вещал: "Нас не интересуют цифры, речь не идет о десятке или ста тысячах, а о всех поляках до единого - от стариков до детей. Раз и навсегда надо избавить нашу землю от этого охвостья". По свидетельству очевидцев, оуновцы во многом превосходили в своей жестокости фашистов. Тем, кто пытается сегодня обелить ОУН-УПА, напомним слова того же командира УПА "Полiська Сiч", которую бандеровцы фактически истребили в 1943 году. В своем обращении от 24 сентября 1943 года к Проводу ОУН-Бандеры он писал: "Ваша "власть" ведет себя на местах не как народная революционная власть, а как обычная банда. Целый культурный мир из-за вас трактует украинцев не как людей, которые путем революции борются за свое государство, а как выродившихся варваров и обычных бандитов..." Приведенные выше слова писаны не "москалями", не украинскими коммунистами - их писал украинец, враг большевизма, приверженец принципов УНР.
Никто не отрицает того, что в УПА было немало добровольцев - рядовых бойцов и низовых командиров, которые, поддавшись националистической пропаганде, шли в ее ряды, чтобы драться с немецкими оккупантами (что они и делали, несмотря на все запреты высшего командования УПА). Но это ни в коей мере не оправдывает преступных действий руководства ОУН-УПА, которое, спекулируя на патриотических чувствах простых людей, развязало на территории Западной Украины кровавую бойню, делало все для того, чтобы во имя своих профашистских идей вытравить в сердцах своих сторонников все человеческое.
О том, как бандеровцы "воевали" с поляками, можно представить по вспоминаниям самих жертв, которым чудом удалось избежать расправы.
Тадеуш Которский: "До конца 1942 года мы жили с украинцами в добрососедстве. Уничтожение поляков бандами УПА началось летом 1943 года, а под осень того же года трагедия достигла своей вершины. Большой трагедией для меня стала смерть украинцев Ивана Аксютича и его сына Сергея осенью 1943 года. Человек в годах, Аксютич Иван хорошо жил со своими соседями, не вступал ни в какие политические интриги, имел смелость не поддерживать украинских националистов. Убили его в селе Клевецк с участием его племянника Леонида. Для родного дяди он избрал страшную смерть - распилил живое тело пилой. Сына Ивана Аксютича оуновцы застрелили".

Францишка Косинская: "Я проживала на Волыни в селе Дошно, что в 17 километрах от Ковеля. Соседние села - Вельмиче и Дотынь. С болью в сердце вспоминаю трагический день 28 августа 1943 года. Я вышла из дома и побежала к двухсемейному дому моих дядей - братьев отца. Мои дяди Флориан и Петр Рубановские и наш кузен Казимир лежали на полу лицом вниз, пробитые штыками. Под яблоней, недалеко от порога, лежали мертвые тетя Геня с детьми. У нее и ее сына были разрублены головы. Тетя держала в объятиях меньшего ребенка. Тетя Сабина, жена другого дяди, была совершенно голая. У нее также была разрублена голова, а у грудей лежали два восьмимесячных близнеца..."
Ф. Б. из Канады: "На наш двор пришли бандеровцы, схватили отца и топором отрубили ему голову, нашу сестру проткнули колом. Мама, увидев это, умерла от разрыва сердца".
Ю. В. из Великобритании: "Жена моего брата была украинкой, и за то, что она вышла замуж за поляка, ее 18 бандеровцев насиловали. От этого шока она уже никогда не излечилась... она утопилась в Днестре".
Ю. X. из Польши: "В марте 1944 г. на наше село Гута Шкляна, гмина Лопатин, напали бандеровцы, среди них был один по фамилии Дидух из села Оглядов. Убили пять человек, рубили пополам. Изнасиловали малолетнюю".
Т.Р. из Польши: "Село Осьмиговичи. 11. 07. 43 г. во время службы Божьей напали бандеровцы, поубивали молящихся, через неделю после этого напали на наше село. Маленьких детей побросали в колодец, а тех, кто побольше, закрыли в подвале и завалили его. Один бандеровец, держа грудного ребенка за ножки, ударил его головой о стену. Мать этого ребенка закричала, ее пробили штыком".
"12 июля 1943 г., колония Мария Воля, гмина Микульчицы, уезд Владимир-Волынский. Около 15.00 ее окружили украинские националисты и начали мордовать поляков, применяя огнестрельное оружие, топоры, ножи, вилы и палки. Погибли около 200 человек (45 семей). Часть людей, около 30 человек, живьем бросили в колодец и там убивали их камнями. Украинцу приказали убить жену-польку и двоих детей. Когда он не выполнил приказа, убили его, жену и детей. Восемнадцать детей в возрасте от 3 до 12 лет, которые спряталась на хлебных полях, переловили, посадили на драбинчатую телегу, завезли в село Честный Крест и там поубивали: пробивали вилами, рубили топорами. Акцией руководил Квасницкий".
"В одну из ночей бандеровцы ворвались в украинское село Лозовую. В течение полутора часов убили свыше ста мирных крестьян. В хату Дягун Насти ворвался бандит с топором в руках и зарубил трех ее сыновей. Самому маленькому, четырехлетнему Владику, отрубил руки и ноги. В хате Макухи убийцы застали двоих детей - трехлетнего Ивасика и десятимесячного Иосифа. Десятимесячное дитя, увидев мужчину, обрадовалось и со смехом протянуло к нему ручки, показывая свои четыре зубика. Но безжалостный бандит полоснул ножом головку младенца, а его братику Ивасику топором разрубил голову".
"9 ноября 1943 г., польское село Паросле в районе г. Сарны. Банда украинских националистов, притворясь советскими партизанами, ввела в заблуждение жителей села, которые в течение дня угощали банду. Вечером бандиты окружили все дома и убили в них польское население. Были убиты 173 человека. Спаслись только двое, которые были завалены трупами, и 6-летний мальчик, который притворился убитым. Позднейший осмотр убитых показал исключительную жестокость палачей. Грудные младенцы были прибиты к столам кухонными ножами, с нескольких человек содрали кожу, женщин насиловали, у некоторых были обрезаны груди, у многих отрезаны уши, носы, выколоты глаза, отрезаны головы. После резни устроили у местного старосты пьянку. Когда палачи ушли, среди раскиданных бутылок из-под самогона и остатков еды нашли годовалого ребенка, прибитого штыком к столу, а у него во рту торчал недоеденный кем-то из бандитов кусок квашеного огурца"...
И это лишь мизерная часть бесчисленных свидетельств тех, кто пережил ад "нового порядка". Порядка, который бандеровцы планировали установить на всей Украине.
А ведь кроме поляков были еще и украинцы, и русские, и евреи, и словаки, и венгры...
После войны бандеровцы убили сотни учителей, медицинских и хозяйственных работников, направленных из восточных областей Украины, около 2 тысяч председателей, секретарей сельсоветов и председателей колхозов, свыше 20 тысяч солдат и офицеров Советской Армии и правоохранительных органов, примерно 4-5 тысяч своих же "вояк" УПА, недостаточно "активных и национально сознательных". Сегодня все это официальная пропаганда пытается списать на отряды НКВД. Никто не пытается обелить преступления сталинского режима, но тот факт, что огромное число преступлений против мирного населения на территории Западной Украины совершено националистами, подтверждается многочисленными отчетами и соответствующими инструкциями руководства УПА. Одна из них предписывала:
"...а) сельскую администрацию из русских (с востока), как председателей сельсоветов, секретарей и т.д. и председателей колхозов, - расстреливать;
б) сельскую администрацию из украинцев (с востока) - выслать после предупреждения, чтобы за двое суток убрались, если не послушают - расстреливать.
2. К вопросу вывезенных семейств в Сибирь организовать ответные акции:
а) расстреливать русских из районной администрации. Партийцев, комсомольцев - невзирая на их национальность;
б) выгнать из сел учителей, врачей разного рода... с востока. Украинцев выслать после предупреждения, чтобы в течение 48 часов выбрались. Не послушают - расстреливать;
в) не допустить, чтобы на места вывезенных в Сибирь семей осели москали, если осядут - жечь хаты, а москалей - расстреливать;
г) подрывать курьерские поезда. Эти акции (п. 1 и 2) начать 5 августа, а закончить как можно быстрее. Июль 1948 г."

Хотелось бы привести слова бывшего ректора Харьковского университета профессора Владимира Федоровича Лаврушина. Химик по профессии, он в 1945 году возглавлял комиссию по изучению техники и технологии уничтожения людей нацистами. В опубликованных материалах Нюрнбергского процесса присутствует и отчет, написанный им. Говоря о последователях Бандеры, он сказал:
"Несмотря на то что я глубоко вник в самые гнусные и бесчеловечные тайны Третьего рейха, в пожилом возрасте я с немцами примирился. А с бандеровцами примириться не могу. Дело даже не в том, что они против нас, освободителей Западной Украины от немецкого фашизма, вели подлейшую партизанскую войну. Немцы раскаялись, осудили фашизм, стали преследовать нацистских преступников, помогать жертвам фашизма и т.д. А бандеровцы - нет! Они передали свою идеологию новым поколениям националистов, восстановили свои политические партии и общественные организации, а теперь стараются еще и героизировать свое бандитское прошлое. Поэтому с ними примирения быть не может... Я думаю, что простить бывшего бандеровца можно - не ради него, уже старого, жалкого и ничтожного, а ради очищения собственной души от скверны застарелой вражды и ненависти. Именно простить, а не реабилитировать, и уж тем более - не героизировать. Этот акт прощения может носить лишь личный характер, распространяясь на отдельных людей, но не может быть прощения явлению. Можно простить националиста, но нельзя простить национализм..."

[Berserksten]

Современные почитатели Бандеры, на словах ратующие за демократию, умышленно не вспоминают, что интегральному национализму изначально была чужда всякая демократия.

Спок, я тобі по великому секрету скажу ( можеш передати це авторові статті)- демократії не існує ,взагалі.

[ferdinanT]

Ржунімагу.
Комунізд-демократ.

[aurum35]

На Прикарпатье открыт памятник приемнику Бандеры
23 августа 2010 12:04


В селе Угорники Ивано-Франковского области ко дню Независимости открыли памятник одному из идеологов ОУН, куратору военного отдела ОУН в послевоенные годы, преемнику Степана Бандеры на посту главы Провода ОУН - Степану Ленкавскому (1904-1977).

Памятник открыли в отреставрированном сквере села на перекрестке улиц Федорченко, Черемуховой и Повстанцев. На открытие прибыли ветераны УПА, лидеры правых местных партий, представители власти, жители села. Священники освятили монумент.

[aurum35]

Воїн УПА: У нас була російська сотня та відділ нацменшин
Бандера – єдиний лицар у Європі, хто 1941 року сказав Гітлеру «ні»... УПА зростала в боротьбі з фашистами... енкаведешників видавали себе за вояків УПА, убивали дітей, жінок...

У День Незалежності, коли я поверталася додому, проходячи повз мітинг на одній з центральних площ Києва, почула короткий, тривалістю з хвилину, виступ котрогось з мітингувальників. Цей виступ мене буквально заворожив. Літній чоловік говорив про те, що незалежність слід здобувати щодня і щодня доводити, що ми її варті. А щоб стати вільними, треба хотіти стати вільними. У цих словах було стільки внутрішньої сили й щирості, що я вирішила поспілкуватися з промовцем.

Степан Семенюк – один із перших творців загонів Української повстанської армії, колишній в’язень, чий смертний вирок замінили на 20 років каторжних робіт. І він один з останніх воїнів УПА, хто ще залишився живий. У підручнику з історії для 5-го класу, переписаному на догоду кремлівському керівництву, вилучено розділ про УПА.

Сьогоднішнє інтерв’ю – наш подарунок тим, кому цікава чесна історія України. Я запросила пана Семенюка в УНІАН...

Ми спускалися з Михайлівської площі на Європейську, намагаючись пробитися крізь «святкові» загороди Управління державної охорони та міліції.

– Прошу обійти площу та йти через Майдан, – сказав мені охоронець, не пускаючи йти по прямій дорозі.

– Та зі мною 80-річний політв’язень, йому важко ходити, пропустіть нас, – намагалася переконати охоронця.

– Нє положено, ето моя работа, - пробубонів він у відповідь.

– Мені не 80, а 90 років, і ми з вами прекрасно пройдемося по Хрещатику, – взявши мене під руку, сказав Степан Семенюк – референт крайового проводу Організації українських націоналістів (щось на зразок ідеолога ОУН) та голова політичного відділу воєнної округи УПА. Цей дід виглядав справжнім аристократом порівняно з охоронцями від УДО, які нагадували радше зібрання поручиків ржевських, а не вишколених військових.

СТЕПАН БАНДЕРА – ЄДИНИЙ ЛИЦАР У ЄВРОПІ, ХТО 1941 РОКУ СКАЗАВ ГІТЛЕРУ «НІ»

Пане Семенюк, як 1939 року Галичина сприйняла прихід радянських військ?

Частина людей вітала прихід радянських військ. Симпатії до польської держави в українців не було. Хоча Польща була демократична держава, і, коли Україна була під Польщею, виходило багато української літератури, утім, на всю Рівненську та Волинську області існувала лише одна українська гімназія.

Що тут пояснювати? В українців завжди була мрія про свою державу. А 1939 року приїжджають радянські війська, а там людей підбирали з українців. Школи перейшли на українську мову. Правда, ввели й російську. Учителі пройшли перепідготовку.

Я сам, уже будучи членом ОУН, став учителем історії, у 1940 році пройшов підготовку в секції істориків.

Але після приходу радянських військ минуло два-три місяці, і з крамниць зникло все. Усе викуповувалося “визволителями”, які відправляли продукти й товари до себе на батьківщину, проте нічого не привозили. Безперервно тривали мітинги, збори в містах. Люди запитували нову владу, чому немає мила. Нам відповідали: спочатку слід побудувати склади, а потім привеземо мило.

Ставлення до Чернової армії змінювалося…

Потім почалися арешти людей.

Німці ж були по-своєму “чесні”, вони могли повісити людину, сфотографуватися на тлі шибениці та надіслати фото своїй жінці. Вони здобували життєвий простір без риторики про ощасливлення українського народу.

Чи знали ви Степана Бандеру особисто? І Романа Шухевича?

Вам тяжко зрозуміти що таке підпілля... Краще, аби ви цього не переживали. Ми жили під чужими документами, чужими іменами. На одній конференції був чоловік, на якого я звернув увагу. А потім упізнав його на фотографії, це був Роман Шухевич.

А Бандеру арештували в 1941 році, судили, кинули до концтабору, після 1944 року його теж в Україні не було.

Але щодо Бандери й цієї суперечки – дати йому героя не дати героя... До речі, багато хто з нас відмовився від державних нагород. Не буду говорити, чи був Бандера героєм. Але він був лицарем. 1941 рік... Уся Європа схилилася перед Гітлером. І Бандеру, якого арештували, офіційна влада Німеччина просить: відмовся від акта проголошення незалежної Української держави і тебе відпустять. Хто зважився сказати тоді Гітлеру: “Ні”? Хто? Тільки Бандера. Й опинився в німецькому концтаборі. Його братів німці у цей час забивають в інших концтаборах.

УПА ЗРОСТАЛА В БОРОТЬБІ З ФАШИСТАМИ

Проросійські політики йому начебто не можуть вибачити створення батальйонів “Нахтігаль” та “Роланд”.

У той самий час, коли Молотов з Рібентропом були в чудовій спілці, аж до проведення спільних парадів, коли Москва активно допомагала Гітлеру своєю сировиною, хлібом (аж до 1941 року), було створено два українських батальйони, які нараховували не більш як сімсот солдатів. У російських військових формаціях при німецькій армії налічувалося понад два мільйони росіян. Там було кілька російських армій, які загалом називають власовцями.

Кричать про тих сімсот українців... А про два мільйони чомусь не дуже говорять. Більше того, власовців реабілітували. У Росії точиться дискусія про Власова, і ніхто не дає однозначної оцінки. Він виступав проти Сталіна. Російські історики відверто його не засуджують… Він створив армію, яка боролася проти більшовизму. Більше того, нам товчуть, що уніатські монастирі України та Білорусі були “посібниками окупантів”. Але не згадують, що митрополит Вільнюський та Литовский, екзарх Московського патріарху Сергій (Вознесенський) уже на другий день після приходу німців відслужив молебень за “освобождєніє от атеистического большевизма – худшего зла в мире”. Він створив у окупованих областях Росії православну місію з осідком в Печерському монастирі Пскова. І це дуже добре показує, як населення ставилося до совєтської влади. Цей митрополит був пов’язаний із Власовим.

Як формувалася УПА?

Перші штаби були створені на Волині, там умови для цього кращі – ліси, болота. Там був найтяжчий німецький режим.

У Галичині німці лютували менше. Ці території раніше були під Австро-Угорщиною, старші люди знали німецьку мову. А в нас, на Волині, режим був дуже жорсткий. Мого дев’ятирічного племінника вбили просто тому, що він не сподобався якомусь німцеві. Машина проїжджала, дали по ньому чергу й усе...

Будь-яку армію, навіть чоту (роту. – Авт.) за один день не створиш. Українська повстанча армія, як вона називалася, насправді створювалася довго. Ми почали створювати свої збройні відділки ще за часів Польщі. А назвали її армією тоді, коли вона була остаточно сформована на засадах регулярного війська, з усіма службами, зокрема медичною та господарчою. Це завершилося по перших боях з німцями.

В УПА служили ті, хто сидів у польських, мадярських, румунських тюрмах. Українські ж землі були і під Румунією, і під Мадярщиною, і під Польщею. Склад УПА – це окрема довга тема. Скажу тільки, що в нас було двісті генералів колишньої Української народної армії.

Крім того, українці в Польщі, Румунії, Чехії, коли навчалися в університеті, проходили військову підготовку, служили у своїх арміях.

УПА зростала й творилася в боротьбі із німцями. У травні 1943 року ми вже мали власні військові школи старшин. Випускали військових у рангу порушника (лейтенанта). Термінологія в УПА була українська. Був сотник (капітан)...

Німці в 1943 році в одній зі своїй газет оцінювали чисельність УПА від 120 до 180 тисяч людей. Але навіть якби армія налічувала 10 тисяч чоловік, то хіба вона могла б утриматися так довго, якби її не підтримувало місцеве населення? Німці або грабували населення, або депортували. Оточували міста, ловили здорових жінок і чоловіків, садили на машину й вивозили або в табір, або в село висилали до господарів чи на фабрику. Ми запобігали депортації, рятували людей.

Лише влітку 1943 року Німеччина відірвала від фронту на боротьбу з УПА на Волині 30 тисяч солдат, з літаками й танками.

Де воїни УПА брали зброю?

Ми її позичали… (Усміхається). А як ви гадаєте, в кого сьогодні беруть зброю кавказці?

Їм постачає світовий ісламістський терористичний рух.

Він постачає їм російську зброю?

Їм продають російські генерали. Але радянські генерали під час Другої світової війни зброєю начебто не торгували.

На початок війни за відкритими архівами на рубежах України було майже 9 мільйонів чоловік радянського війська. Це в півтора раза більше, ніж становила вся німецька армія. А ви знаєте, скільки з 9 мільйонів відступило на схід із початком війни? 800 тисяч. А решта здалися німцям, або розбрелися. Самих тільки дезертирів загороджувальні загони розстріляли понад десять тисяч чоловік.

Уявляєте, ті 9 мільйонів людей мали зброю. А німці, як ішли вперед, зброю не підбирали, у них був бліц-криг. А ми підбирали. Через два місяці після бліц-кригу сюди йшла німецька адміністрація. У нас було два місяці для власного становлення, і ми його використовували. Ми мали свої збройові (майстерні, де ремонтували зброю). Але ми не мали можливості виробляти зброю. Також брали німецькі бойові склади, де не було великої охорони.

Нині кремлівські ідеологи та їхні представники в Україні нас наполегливо намагаються переконати, що бандерівці – це бандити...

ОУН Бандери була не військова організація, а політична. Вона не займалася військовими справами, але готувалася до того, що свободу треба буде здобувати – і за допомогою зброї, і за допомогою дипломатії. ОУН створила УПА в боротьбі за українську державність. І це вже було пізніше.

ОУН ми організовували в 1929 році. УПА творилося весь час. Повторю: найактивніше УПА формувалося під німецькою окупацією. І перші сутички мала з німцями.

Але не забувайте, після 1946 року близько 60 тисяч співробітників НКВД-КДБ воювали проти УПА. Дискредитація УПА була колосальна. Радянська влада створювала терористичні групи, які вбивали мирне населення під виглядом УПА.

Сьогодні в пресі друкуються сповіді колишніх енкаведешників, котрі, видаючи себе за вояків УПА, убивали дітей та жінок.

Протягом 1946 року на Поліссі відбулося близька півтори тисячі боїв проти УПА. 1947 року були створені закони органів Держбезпеки, які тероризували населення під виглядом ОУН-УПА. За окремими даними, радянська армія використала півмільйона військових для боротьби проти українських націоналістів.

УПА БУЛА ЛЮДЯМ РІДНОЮ

СРСР був наддержавою, мав атомну бомбу. А УПА ще й через двадцять років після завершення Другої світової війни сиділи по лісах, боролися. На що вони розраховували?

Знаєте, німці були створили Варшавське єврейське гетто – із єврейською поліцією, управою. То була самуоправа, де євреї працювали. Бо мусили. Німці приходили до управи, могли сказати – дайте десять тисяч чоловік на роботу. Тих людей забирали, висилали до Аушвіцу, нищили. У цьому Варшавському гетто за два роки із 350 тисяч залишилося 5 тисяч євреїв! Що їх чекало далі? Газові комори, як і решту попередників.

У цьому гетто були відважні хлопці, які змовилися, підняли повстання. Вони назвалися Жидівська бойова організація. Саме так вони себе називали. Вони мали зброю. Гадаю, купили в німців. Учасник цього повстання вижив. По війні був лікарем у Варшаві, помер кілька місяців тому. Ці хлопці знали, що не знищать німецької армії. Але що їм залишалося? Працювати на німців, а по закінченні цієї праці йти як барани на смерть у газових коморах?

Настає момент, коли ти повинен вибрати, усвідомити, що ти людина, яка має честь і гідність. Сьогодні легко дискутувати... А щоб краще зрозуміти людину, проаналізуйте ситуацію, у якій вона опинилася.

Ви можете сказати, що я бандит. Можете сказати, що чеченка, яка бере на себе вибухівку й помирає, теж бандитка. А той генерал, який висилає нищити чеченців десятками тисяч, ким є?

Я у квітні познайомився з чеченцем, з яким у одному купе їхав до Швеції. Він казав мені, що його народ невеликий, їх було близько мільйона. За його словами, з часів депортації чеченців 1944 року по сьогодні після всіх воєн їх залишилося близько 400 тисяч. Гадаєте, чеченці колись це забудуть? Хай би хто був так званим президентом Чечні...

Чи були в УПА етнічні росіяни та євреї?

При УПА були відділи національних меншин – узбецький, казахський, азерський, була сотня росіян. І євреї були. Росіяни не хотіли воювати проти червоних партизан та проти росіян. І ми їх не змушували.

Скажу, як потрапляли до нас росіяни та нацменшини. Німці вчиняли дуже жорстоко з полоненими. Зазвичай полоненим допомагав Червоний Хрест. Ті, кого не розстрілювали, отримували листи, продукти. Червоноармійці як полонені не були охоплені нормами міжнародного права. Сталін, як ви пам’ятаєте, сказав, що в нього немає полонених, у нього є або загиблі герої, або зрадники. Їхня влада їх зреклася.

Зазвичай, полонені гинули під дощем. А німці могли пристрілити тих представників цивільного населення, хто давав їм їсти.

А потім полонених почали відгодовувати, щоб використовувати проти нас. Тож нам було вигідно мати колишніх червоноармійців як союзників і допустити, щоб німці використали їх проти нас. Національні частини були автономні, вони жили своїм національним життям.

Ви не боялися російської сотні та інших колишніх червоноармійців?

Серед них зрадників було не більше, ніж серед наших.

Які момент війни ви запам’ятали найбільше?

Заходимо в село, а люди біжать назустріч: українська армія, це – українська армія... Вона була людям рідною.

Розмовляла Лана Самохвалова